Невідомий автор
Здоровенний кінескоп телевізора “Таурас” сніжив, а з динаміків виривалось шипіння тисяч пітонів. Навпроти екрану сидів чоловік на пуфіку, поруч з ним стояв юнак. Обидва були втуплені в екран.
— Та не буде нічого, ми вже півгодини так втикаєм.
— Стиць, не сси. Зараз з'явиться.
— Може все-таки кабель антени засунути.
— А тобі аби засунути. Тільки про фьозд думаєш.
— Ти їбанувся. Не буде нічого без антени.
— Та за свойой мєтлой-то сліди. Бо фєсди получиш. И вот когда это произойдет, то знай, это небеса выполнили мою настойчивую просьбу, только кулаками и носарями других хлопцев.
Стиць глянув на чоловіка як не пришелепкуватого й пішов. А той лишився сам.
Він вже не пам'ятав, коли це трапилось вперше. Чи то після бійки й струсу мозку у 1985, чи пізніше. А можливо все розпочалось, коли “Таурас” перепаювали, і якусь не ту лампу приробили. Чи коли з армії повернувся? Річ в тім, що телевізор почав дивно себе поводити. Він помітив це випадково. Одного разу повернувшись з дискотеки, він задрімав біля телевізора. Коли прокинувся програма телепередач вже скінчилась і був лише шум. Він підвівся й наблизився до вимикача, коли крізь завади почали пробиватись голоси й силуети людей. По телевізору йшла якась гра, але він не зрозумів, хто там грав.
Він вдарив телевізор - це часто допомагало - і картинка стала майже ідеальною, то був цікавий матч, але він не міг впізнати гравців. А судячи з форм, це був якийсь старий поєдинок в записі.
Наступного вечора він вже чекав цілеспрямовано, коли закінчаться телепередачі і знову дочекався. І знову він не впізнав команду. І знову не було ніяких титрів чи коментарів. Але форма вже була більш пізнього періоду. Отак все й розпочалось. Він кожного вечора дивився футбол. А згодом почав записувати побачене. Збирались гори списаних зошитів. А він продовжував все занотовувати, фіксувати. Почав впізнавати команди, гравців й давати їм умовні назви.
Йому не вірили. А коли він когось приводив, щоб показати - нічого не з'являлось. І треба ж такому трапитись, як тільки запрошений йшов - картинка пробивалась крізь шум.
Дні перетворились в одноманітнy безкінечну стрічку. Його вигнали зі школи, в якій він працював, але він, здавалось, цього не помітив. його цікавило лише те, що приховує мерехтіння кінескопу.
Потім на екрані почали з'являтись хроніки з дивовижними історіями. Про Марцинкуса, 
який кілька разів утікав від смерті, про Міксона, 
який цю смерть носив з собою, про людину-оркестр Юргенса. 
Чим більше він цих телепередач дивився, тим зрозуміліше йому все ставало. “Таурас” показував футбол Литви, Латвії і Естонії. Але з якою метою, навіщо? І чому саме з ним це трапилось? Він мусив це розшифрувати.
А потім все відбулось як у фільмі “Дзвінок”, тільки з телевізора вилізла не дівчинка з довгим волоссям, а обдерта коала. 
Вона вселилась в нього, вона змінила його ім’я й примушували писати ретроспективи, іноді по 10 в день і постити на 6 сайтів. І якийсь голос шепнув йому: прямуй за кольоровими коалами.
Кулер старенького процесора вже не завивав, як зазвичай. Він не працював, світло вимкнули за несплату. “Рашисти, домбараси, рашисти…”, - чулось десь в темряві кімнати.